Уже на початку ХХ століття відомий історик великий князь Микола Михайлович Романов підмітив, що ім’я другого капітана – учасника першого навколосвітнього плавання (1803–1806 р.) « піддано незаслуженому забуттю. Наскільки пам’ятають Крузенштерна, настільки мало відомий його супутник і співробітник Юрій Федорович Лисянський».
Сучасна історія також прийшла до висновку, що «загально прийняте уявлення про провідну роль Крузенштерна в першій навколосвітній подорожі не відповідає дійсності. Не менше, якщо не більше, значення в проведенні всієї експедиції зіграв Ю.Ф. Лисянський, і якщо він до цих пір був менш відомий в широких кругах географічної літератури, чим Крузенштерн, то тільки по своїй виключній скромності».
Тричі Лисянський був першим: він першим зробив під російським прапором кругосвітню подорож, першим продовжив водний шлях від Кронштадта до Російської Америки (до 1867 р. що належала Росії), першим відкрив нежилий острів в центральній акваторії Тихого океану. Взагалі на карті світу ім'я Лисянського згадується 8 разів.
Юрій Федорович Лисянський – нащадок українського козацько–старшинського роду, ймовірно, мав лисянське коріння, звідки й одержав це прізвище. Як загально відомо, під час національно–визвольного руху українського народу під приводом Б. Хмельницького в ряду славних міст Черкащини існував, як окрема військово–територіальна одиниця, в містечку Лисянці Лисянський козацький полк з 1648 по 1649, 1651, 1657, 1664, 1665 рр. Козаки Лисянські зустрічаються вже в «Реєстрі усього війська запорізького», що був складений після Зборівського договору 1649 року, в складі трьох Лисянських сотень Корсунського полку. Зокрема там є Дем’ян Якимович Лисянський, який після ліквідації полку, першим полковником якого був легендарний Максим Кривоніс, був багаторічним сотником лисянським (1649–1665 рр.). Одна з гілок роду Лисянських, а саме батько Юрія завдяки знатному походженню зі старовинного козацького роду, у 1783 році одержав дворянську грамоту.
Народився Юрій Федорович Лисянський 2 лютого 1773 року в м. Ніжині, що на Чернігівщині в сім’ї священика ніжинської церкви святого Іоанна Богослова. Основи грамоти Юрій пройшов під керівництвом свого батька протоієрея Федора Герасимовича Лисянського. Потім в десятилітньому віці він завдяки тому, що батько став дворянином, був відправлений в Петербург для навчання у Морському кадецькому корпусі. Немалу роль у вступі Юрія в кадецький корпус зіграв канцлер князь О.О. Безбородько. Саме в кадецькому корпусі, переведеному у той час в Кронштадт, і розпочалася дружба Юрія Лисянського зі своїм однокласником Іваном Крузенштерном, дружба яка зв’язала їх на все життя.
Уже в перший рік навчання Юрій засвоїв греблю на шлюпках, на другий рік навчився користуватись парусом та румпелем. Не малу роль у формуванні поглядів Лисянського здійснив професор корпусу М.Г. Курганов.
В зв’язку з початком російсько–шведської війни 1788–1789 років та нехваткою на кораблях Балтійського флоту особливого складу Адмірал–колегія постановила достроково випустити із Морського корпуса гардемаринів посеред курсу, присвоївши їм молодше офіцерське звання «мічмана». Серед випускників був і Юрій Лисянський, направлений в ескадру адмірала С.К. Грейга на фрегат «Подражіслав», що знаходився під командуванням Гревенса.
Бойове хрещення Юрій Лисянський прийняв при Готланді 6 липня 1788 року. В першому бою Лисянський заслужив похвалу капітана корабля, який побачив у молодому гардемарині здібного офіцера флоту.
Після закінчення бойових дій на Балтиці Лисянський на протязі трьох років ніс службу на бойових кораблях російського флоту. В 1793 році йому було присвоєно звання лейтенанта.
В кінці року він разом з Крузенштерном був направлений для проходження морської практики в Англію, де вони були зараховані на кораблі ескадри Ф. Мєррея, яка відправлялась в Північну Америку. Лисянський знаходився на фрегаті «Луазо», який разом зі всією ескадрою йшов до вест–індійських островів. Під час плавання він побував на островах Антигуа і Невіс, які вразили його своєю екзотичною природою, своєрідним побутом місцевого населення. Там же він захворів жовтою лихоманкою, яка ледве не відняла у нього життя.
Після прибуття до Північної Америки, користуючись тим, що «Луазо» став на ремонт, Лисянський домігся у командира фрегата відпустки, яку використав для подорожі по США. Зимою 1795–1996 років він відвідав Філадельфію, Бостон, Нью–Йорк, де був особисто прийнятий першим американським президентом Джорджем Вашингтоном, а також іншими політичними діячами молодої держави. Він побував також на верфях і доках, де спостерігав за будівництвом кораблів.
Весною Лисянський повернувся в порт Галіфакс і після декількох місяців він разом з Крузенштерном відправився у зворотнє плавання в Англію.
В середині березня Лисянський та Крузенштерн на військовому кораблі «Резонабл» відправились із Портсмута і до початку червня прибули до мису Доброї Надії. Тут Лисянський затримався на декілька місяців де познайомився з побутом голландських колоністів, зібрав колекцію місцевої флори і екзотичних раковин. Побував він і на нещодавно відкритому острові Святої Олени.
В січні 1799 року Лисянський прибув в Індію, де провів більше трьох місяців. Звідки добився дозволу разом з англійською експедицією відправитися до берегів Австралії. Проте за наказом імператора Павла І у зв’язку з розривом дипломатичних відносин з Англією і підготовкою союзу з наполеонівською Францією, був терміново відкликаний до Росії.
У 1800 р. повернувся до Росії капітан–лейтенантом з трирічним стажем, збагачений досвідом і знаннями в областях навігації, метеорології, морської астрономії, морської тактики, природних наук, отримав посаду командира фрегата «Автроїл» на Балтійському флоті.
У листопаді 1802 р. за участь в 16 морських кампаніях і двох великих битвах Ю. Лисянский був нагороджений орденом Святого Георгія 4–го ступеню.
Початком підготовки до 1–ої російської кругосвітньої експедиції вважають липень 1799 р., коли Російсько–американська компанія, що займалася торговим освоєнням територій Російської Америки, Курильських і інших островів, висловилася на підтримку спеціальної експедиції для постачання і захисту російських поселень на Алясці. Чиновники перешкоджали здійсненню проекту силами російських моряків, вважаючи, що слід найняти англійців для першої навколосвітньої подорожі під прапором Росії. Проте новий військово–морський міністр адмірал Мордвинов не просто підтримав проект Крузенштерна, але і порадив купити для плавання не один, а два кораблі для збільшення виживання експедиції.
Закупівлю кораблів в Англії осінню 1802 р. здійснив капітан–лейтенант Лисянський (разом з корабельним майстром Разумовим).
Придбаний 16 – гарматний 3 – х щогловий шлюп «Леандр» водотоннажністю в 450 тонн, екіпаж 75 чоловік був перейменований в «Надію» (командувати призначений капітан – лейтенант И.Ф. Крузенштерн), а 14 – гарматний 2 – х щогловий шлюп «Темза» (370 тонн, 52 чол.) – в «Неву» (капітан–лейтенант Ю.Ф. Лисянський).
Через півстоліття після цієї експедиції гідрограф Н.А. Івашинцов назвав підготовку Крузенштерном і Лисянським кораблів і команд до подорожей зразковою. Проте в першому ж жорстокому штормі трагедії запобігли тільки мужність і мистецтво російських моряків. Кораблі довелося конопатити заново в порту Фалмут в Ла–Манше.
14 листопада 1803 р. в Атлантичному океані два російські шлюпи під прапором Росії вперше в історії російського флоту перетнули екватор. Капітани зближували свої кораблі, стоячи на містках в парадних мундирах при шпагах. Над екватором тричі пролунало «ура!», а матрос шлюпа «Надія» Павло Курганов, що зображав морського бога Нептуна, вітав високо піднятим тризубцем російських моряків зі вступом до Південної півкулі.
Фахівці відзначають, що жодна з морських націй, що борознили океани раніше, не виявила того, що відкрилося дослідникам Лисянському і Крузенштерну: ніким до них не були описані екваторіальні течії.
В 10 годин 7 серпня 1803 року шлюпи «Надія» та «Нева» знялися з якоря та відплили від кронштадтського порту.
Під час всього плавання Лисянський знаходився на «Неві» при цьому підтримуючи тісний зв'язок з «Надією» під командуванням Крузенштерна.
«Неві» було доручено доставити вантаж в російські колонії на острові Кадьяк і на побережжя Аляски.
Перші дні плавання супроводжувалися жорстокими штормами, в які попали обидва корабля. Проте від самого початку регулярно велись метеорологічні, гідрографічні спостереження, збір та систематизація різноманітних географічних відомостей.
До середини грудня кораблі Крузенштерна і Лисянського підійшли до острова Святої Катерини, де командири думали поповнити запаси прісної води та провізії. Проте з’ясувалося, що щогли на «Неві» прогнили і їх слід терміново замінити новими. Так як острів був багатий лісом, виготовити нові щогли не склало труднощів, проте на це пішло близько п’яти тижнів.
На шляху до Маркизських островів Лисянський затримався на декілька днів на острові Паски, де провів декілька астрономічних спостережень. Він уточнив координати місця розташування острова. Так він виправив помилку, колись допущену Джеймсом Куком, який дав невірні координати острова. Крім того, Лисянський склав словник мови місцевого населення, який включив в себе близько сотні найбільш поширених слів та виразів.
Подальший шлях «Неви» лежав до берегів «Російської Америки».
Попрощавшись з Крузенштерном коло Гавайських островів, Лисянський взяв курс до острову Кадьяк. Пройшовши тяжке плавання протягом двадцяти трьох днів, капітан «Неви» вже наближався до останнього пункту свого призначення – Російської Америки. Проте, ввійшовши в гавань острову Кадьяк, він дізнався про новину, яка змінила його плани – російська факторія на острові Сітка поблизу Аляски була раптово атакована індіанським племенем колошей, яких в свою чергу до цього підбурювали троє американських матросів. Малочисельні російські поселенці та алеути не змогли протистояти достатньо добре озброєному племені колошей і були перебиті, при цьому всі будівлі були спалені, спалено було і російське судно та розкрадені склади з хутром.
Щоб навести на острові лад, на Сітку особисто відправився Управляючий Російсько–Американською компанією А.А. Баранов. Перед своїм від’їздом він склав лист Лисянському з вимогою терміново йти до нього на допомогу. Лисянський взяв курс на Сітку і невдовзі підійшов до острову. При підтримці артилерійського вогню з шлюпа «Нева» на берег був висиджений десант, і матроси поновили російський контроль над островом.
На місці попередньої спаленої фортеці була закладена нова фортеця під назвою Ново–Архангельськ.
Під час півторарічного перебування в Тихому океані Лисянський склав опис островів Кадьяк і Сітка, а також опис двох невеликих островів, відкритих колись Чіріковим. Цим островам він присвоїв імена Чичагова і Круза.
В вересні 1805 року на «Неву» було навантажено пушнину, і шлюп вийшов у відкрите море. Спочатку Лисянський думав відправитись до Кантику, а потім взяти курс на Ландронські (Маріанські) острови. Цей маршрут привертав увагу на себе командира шлюпу, що ним до цього ніхто не проходив, і Лисянський сподівався зробити тут нові відкриття. Спочатку прикмет землі не було, але через декілька днів шлюп «Нева» впритул підійшов до коралових рифів, ледве не наштовхнувшись на них. Тут був відкритий раніше нікому невідомий безлюдний острів. Вся команда «Неви» наполягла на тому, щоб новий Острів (координати: 26004/00/ п. ш. 173058/00// з.д. (G) (Я); площею 1,556 км2), на якому гніздиться велика кількість морських птахів та живуть гавайські тюлені–монахи, отримав назву Лисянського. Неподалік був відкритий і не позначений на карті кораловий риф. Його Лисянський назвав «рифом Крузенштерна».
В другій половині листопада «Нева» знаходилась в районі Маріанского архіпелагу. Шлюп уже пройшов між островами Тініаном і Гуаном і тепер направлявся до острову Формоза. Тут розпочався страшний тайфун. Корабельні снасті були порвані, шлюпка, яка висіла за кормою була розбита в друзки, все, що находилось на палубі було змито в море. Вся команда відкачувала помпами із трюмів корабля воду. Частину вантажу цінних міхів вдалось врятувати, інша частина, що намокла, стала гнить, і її викинули за борт.
3 грудня 1805 року на рейді Макао відбулася зустріч між екіпажами шлюпів «Неви» та «Надії». Подальший їх шлях лежав поряд з берегами Китаю, Індії, мису Доброї Надії в Європу.
Відплив у лютому 1806 року від берегів Китаю, шлюпи до початку квітня наблизились до берегів Південної Африки. Тут вони потрапили в полосу густого туману і знову загубили один одного.
Крузенштерн на острові Святої Олени дізнався про війну Росії з Францією і, побоюючись зустрічі з супротивником, пройшов на батьківщину навколо Британських островів із заходом до Копенгагена. Лисянський же зважився на без зупинний перехід до Англії, вважаючи, що «столь отважное предприятие доставит нам большую честь; ибо еще ни один мореплаватель, подобный нам, не отважился на столь дальний путь, не заходя куда-либо для отдохновения. Мы получили возможность доказать всему свету, что мы заслуживаем в полной мере доверие, которое нам оказывали». Вперше в історії світового мореплавання корабель за 142 дні без заходів в порти і стоянки подолав 13 923 милі від берегів Китаю до англійського Портсмута, де публіка захоплено зустріла екіпаж Лисянського.
22 липня (5 серпня) 1806 м. «Нева» Лисянського першою повернулася до Кронштадта, завершивши першу в історії вітчизняного флоту навколосвітню подорож, що продовжувалася 3 роки. Шлюп «Надія» прибув двома тижнями пізніше. Проте слава російського кругосвітнього мореплавця дісталася Крузенштерну, що зумів першим опублікувати опис подорожі (на 3 роки раніше Лисянського, який рахував що завдання за службовим обов'язком важливішими, ніж публікація звіту для Географічного суспільства). За заслуги Лисянський отримав чин капітана 2 рангу, орден Святого Владимира 3–го ступеню, грошову премію. Показовий факт: офіцери і матроси шлюпа подарували капітанові на пам'ять золоту шпагу з написом: «Благодарность команды корабля «Нева».
Не менш гуманний, чим по відношенню до жителів відвіданих кораблем "Нева" місць, тримав себе Лисянський з членами своєї команди. Глибоким розумінням важливості, відповідальності і значення праці матросів в успіху експедиції пройнятий весь опис кругосвітньої подорожі Лисянського. Усвідомлюючи, що нормальні умови цієї праці залежать від його раціональної організації, від надання команді розумного і своєчасного відпочинку, а також від якості одягу, їжі, особистої гігієни і санітарного стану корабля.
Лисянський значну частину свого часу присвячує для рішення всіх цих питань. Він періодично оглядає і перевіряє стан продовольчих запасів, встановлює харчовий раціон залежно від клімату і стану здоров'я команди, наказує ряд гігієнічних заходів, які повинні були сприяти зміцненню здоров'я матросів. Лисянський неодноразово висловлює на сторінках опису своєї подорожі ряд побоювань перед можливістю захворювань при різкій зміні клімату і докладає всі зусилля, щоб уникнути на своєму кораблі появи, цинги, яка ще в XVIII столітті була бичем всіх дальніх плавань і відносила в могилу зазвичай значну частину особового складу кораблів. Безперестанна пильність, проявлена Лисянським відносно здоров'я увірених його командуванню людей, дала позитивні результати. Екіпаж уникнув будь – яких складних і тривалих захворювань, і матроси, по виразу Лисянського, "перебували в доброму здоров'ї". Лисянський повернувся до Кронштадта з втратою всього лише двох чоловік, викликаною падінням з щогли одного матроса і гострим шлунковим захворюванням іншого. Не меншу турботу Лисянський проявляв також і відносно надання відпочинку своєму екіпажу, особливо після багатоденних штормів, з якими йому не раз доводилося боротися у відкритому океані. Звичайна на кораблі робота під час стоянок в великих гаванях була організована так, щоб щодня частина команди могла відвідувати берег з метою розваги, а також "зміцнення здоров'я". Не менше, ніж за фізичним станом своєї команди, спостерігав Лисянський і за дотриманням дисципліни, яка була однією з основних умов успіху того важкого підприємства, яким за часів парусного флоту було кругосвітнє плавання. В цьому відношенні дуже характерне напуття, з яким Лисянський звернувся до своєї команди на самому початку подорожі.
Відрізняючись великою скромністю і дружнім, добросердечним відношенням до товаришів, Лисянський в той час володів багаторічним бойовим гартом, який сформував в ньому тверду волю, мужність, завзятість у подоланні перепон, винахідливість у виняткових обставинах, наполегливість в досягненні наперед поставленої мети, готовність до подвигу. Всі ці високі якості моряка і командира Лисянський проявив при облозі Архангельської фортеці, де він показав також здібність до терпіння і уміння дочекатися слушного моменту. Не менше мужності і винахідливості виявив Лисянський під час загрожуючій "Неві" небезпеки, коли корабель несподівано сів на кораловий риф і міг бути розбитий вітром біля берега. Ті ж принципи керували Лисянським, коли він вирішив закінчити свою зворотну подорож безперервним переходом з острова Ява до Англії. Із цього приводу Лисянський пише: "Я решился оставить прежнее своё намерение идти к острову Святой Елены, а направил свой путь прямо в Англию, быв уверен, что столь отважное предприятие доставит нам большую честь; ибо еще ни один мореплаватель, подобный нам, не отваживался на столь дальний путь, не заходя куда – либо для отдохновения... Я единственно сожалел об одном, что такое наше путешествие должно разлучить нас с кораблём "Надежда" до самого прибытия нашего в Россию; но что делать? Имея случай доказать свету, что мы заслуживали в полной мере ту доверенность, каковую отечество нам оказало, нельзя было не пожертвовать сил удовольствием". 6 березня "Нева" покинула Зондський пролив і прибула в англійський порт Портсмут 26 червня. Отже, Лисянський знаходився в плаванні більше 32/3 місяця, жодного разу не заходивши в порт для поповнення запасів води і продовольства. Такий тривалий і далекий шлях до нього ще не здійснювало жодне судно.
Таким чином, Лисянський виявився сміливим піонером дальніх морських рейсів. Цей перехід доставив Лисянському велику популярність і показав всьому світу, якими прекрасними якостями і високим мистецтвом кораблеводіння відрізнялися моряки, що брали участь в першому російському навколосвітньому плаванні.
Ім'я Лисянського, сміливого і досвідченого мореплавця і патріота, для якого найдорожче в житті були честь і слава батьківщини, навіки увійде до історії російського флоту і російської географічної науки. Воно відкрило епоху блискучих кругосвітніх плавань, здійснених під російським прапором, і може до цих пір служити зразком витримки, мужності, високої свідомості, довгого і вдумливого, серйозного відношення до праці. Це ім'я з гордістю повинен згадувати кожен моряк і географ, що відправляється в далеку експедицію.
Під час мандрів Лисянський збирав особисту колекцію: начиння, одяг, зброю, а також раковини, шматки лави, корали, уламки гірських порід з островів Тихого океану, Північної Америки, Бразилії. Все це стало надбанням Російського Географічного суспільства. Плавання Крузенштерна і Лисянського було визнане географічним і науковим подвигом. Відлита медаль з написом: «За подорож довкола світу 1803–1806». Результати експедиції були узагальнені у всеохоплюючих географічних працях Крузенштерна і Лисянського, а також учених–природодослідників Г.И. Лангсдорфа, И.К. Горнера, В.Г. Тілезіуса і інших.
В період походу Лисянський вів астрономічні визначення широти і довготи відвідуваних пунктів і спостереження за морськими течіями. Він не тільки виправив неточності в описах течій, складених Куком, Ванкувером і іншими, але і (спільно з Крузенштерном) відкрив між пасатні протитечії в Атлантичному і Тихому океанах, склав географічний опис багатьох островів. Зібрав багаті колекції і великий матеріал по етнографії. Лисянський виправив численні неточності в морських описах і картах.
Отже, перше в історії російського флоту кругосвітнє плавання закінчилося повним тріумфом, який був обумовлений неабиякою мірою неординарними особами командирів Крузенштерна і Лисянського, відносини яких – дружні і довірливі – вирішальним чином сприяли успіху справи.
Ролі Ю. Лисянского в першій російській навколосвітньої подорожі слід віддати належне, маючи в своєму розпорядженні і сучасні дані. Дослідники військово–морської академії в 1949 р. встановили, що з 1095 днів плавання лише 375 днів кораблі йшли разом, інші 720 «Нева» провела наодинці. Корабель Лисянського з 45083 миль подорожі 25801 милю пройшов самостійно. Можна сміливо говорити, що шлюпи «Надія» і «Нева» провели, по суті, два майже незалежних навколосвітніх плавання.
Перша російська навколосвітня подорож відкрила цілу епоху блискучих успіхів наших моряків: у першій половині XIX в. російські мореплавці зробили 39 кругосвітніх подорожей, що значно більше експедицій англійців і французів, разом узятих. А деякі російські мореплавці пройшли навколосвітніх подорожей на вітрильниках двічі і тричі. Симптоматично: легендарний першовідкривач Антарктиди Фаддей Беллінсгаузен був мічманом на шлюпі Крузенштерна «Надія». Отто Коцебу, один з синів письменника Августа Коцебу, очолював дві кругосвітні експедиції в 1815–1818 і в 1823–1826 рр. Він став рекордсменом по перше відкриванню, нанісши на карти більше 400 островів в тропічній смузі Тихого океану.
У 1807–1808 рр. Лисянський продовжував службу на судах Балтійського флоту, командував кораблями «Зачаття Святої Ганни», «Емгейтен» і загоном з 9 суден Балтійського флоту. Брав участь в бойових діях проти Англії і Швеції. У 1809 р. отримав чин капітана I рангу і довічний пансіон, єдині кошти для існування.
У 36 років, цілком рано, каперанг Ю. Лисянский вийшов у відставку. Оскільки Адміралтейство відмовилося фінансувати видання його книги «Подорож навколо світу в 1803, 1804, 1805 і 1806 роках на кораблі «Нева» під начальством Ю. Лисянського», обурений автор виїхав в село і в 1812 р. за власний рахунок видав у Петербурзі свою 2–х томну «Подорож», а потім також на свої власні кошти «Альбом, збори карт і малюнків, що належать до подорожі» (на видавництво він потратив 18500 рублів). Немає пророка в своїй вітчизні, але Лисянський отримав велике визнання за кордоном, власноручно переклавши свою працю на англійський і випустивши в Лондоні (1814). Роком пізніше вона вийшла на німецькому.
Якість матеріалів понині викликає повагу і подив, а зібрані колекції мушель, коралів, одягу та зброї стали гордістю Російського географічного товариства. Крім того, він склав перший у світі словник гавайської мови.
Частину свого життя, що залишилося капітан 1–го рангу Юрій Федорович Лисянський провів у відставці, займаючись вихованням синів. Літо він проводив у маєтку своєї дружини Кобріно, поблизу Гатчини.
Весною 1820 року Лисянський був нагороджений шведським орденом Меча.
У 1824 році Юрій Лисянський відвідав рідне місто Ніжин, де було побудовано навчальний заклад нової імперської системи освіти – Гімназію вищих наук. Директору цієї гімназії Івану Орлаю він подарував свій атлас. Нині на центральній вулиці поряд церква і будиночок протоієрея Федора Лисянського, пам’ятник його сину та студентська бібліотека з Музеєм рідкісної книги, де зберігається дарунок мореплавця. А зветься та вулиця Гоголівською, адже у 1821–1828 рр. в гімназії навчався Микола Яновський, який увійшов до світової літератури під прізвиськом свого славетного прадіда, козацького гетьмана Остапа Гоголя.
26 лютого 1837 року Юрій Лисянський помер і був похований на Тихвинському кладовищі Олександро–Невської лаври. На його могилі, на зібрані морськими офіцерами кошти був поставлений пам’ятник, ескіз якого намалював сам капітан. На постаменті лежить залізний якір – такий, якими були якорі «Неви», яку водив по хвилям морів Ю.Ф. Лисянський. Там же викарбовано епітафію, складену ним самим:
Прохожий, не тужи о томъ,
Кто кинул якорь здесь
Он взял съ собою паруса,
Под коими взлетит въ предъл небес.
Ім’я Лисянського, як нащадка лисянського козацького роду, в честь священного козацького краю Лисянщини, який знаходиться в самому центрі України, є знаковим не лише для мешканців цього району. Його ім’я носить:
-
- У 1965 році в СРСР був побудований дизель–електричний криголам проекту 97, який отримав ім’я «Юрій Лисянский».
- У 1974 році в м. Ніжині Чернігівської обл. (Україна) був встановлений пам’ятник в однойменному сквері у центрі міста поруч з хатою, де народився Ю. Ф. Лисянский и церквою, де він був хрещений, і де служив протоієреєм його батько.
Ми козацькі нащадки пишаємося цим.
Вірно говорять, що хороше дерево дає хороший плід. Син флотоводця – навколосвітчика Платон Лисянський (1820–1900) дослужився до адміральського звання, був мореплавцем, ад'ютантом віце–адмірала Лазарєва (1849) і віце–адмірала Великого князя Костянтина Миколайовича (з 1853). Був гуманістом і крупним благодійником: заснував притулок на честь Святого благовірного князя Михайла Чернігівського в Санкт–Петербурзі і інші притулки. | 
